Етимологія літургії
Етимологія та значення слова: - найстаршою формою є Leturgia, в античній подобі Leiturgia, а в наслідку еволюції мови та змін – Liturgia. Саме слово складається з двох виразів: leitos – (народний) і ergon – (діяльність, вчинок).
У Греції цими словами називали різні вчинки, діяльності політичного життя та спільного характеру. пізніше це слово означало тільки культ, на якому брав участь цілий народ.
Наснаги витлумачити літургію – Папа Пій ХII (Mediator Dei 1947 р.): «Свята літургія є публічною пошаною, яку наш Спаситель Ісус Христос, уділяє Отцеві і яку спільнота вірних складає своєму засновнику а через Нього вічному Отцеві. Є повним і нероздільним культом містичного тіла Ісуса Христа, тобто голови і його членів. Другий Ватиканський обор підтвердив це значення літургії у своєму документі Про святу Літургію.
Літургія та інші богослужіння: - цінності літургії не є конкуренцією для інших богослужінь, тому що духовне життя не полягає тільки на участі в літургії. Богослужіння повинні наближати і вводити до літургії, а не відводити від неї, тому що своєю природою літургія перевищує всі інші богослужіння.
Властивості літургійної духовності
Теоцентрична – особиста зустріч з Богом Отцем.
Христоцентрична – з Богом зустрічаємось за посередництвом Ісуса і в Ісусі
Пнеуцентрична – Дух Святий здійснює таємницю втілення та переміну хліба.
Еклезіяльна – служить її церква серед Божого народу.
Спільна – Народ Божий, згромаджений на літургії має бути спільнотою, Божою родиною.
Персональна – є адресована кожному особисто.
Сакраментальна (символічна) – використовує святі знаки. Через видимі знаки передає невидимі духовні дари.
Біблійна – через Святе Письмо маємо краще зрозуміти правди віри.
Есхатологічна – літургія є паломництво до небесної вітчизни. Таким чином літургія дістає вічний розмір.
Об’єктивна та суб’єктивна – означає не тільки те, що є єдина і та сама по цілому світі, але перед усім те, що вуста промовляють те, що відчуває серце. Мова йде про те, щоб людина молилась і тілом і душею.
Маріологічна – Діва Марія є взірцем слухняності на дорозі віри. Разом з нею маємо краще розуміти втілення Божого Сина.
Літургія потребує знаки
Хто їх установив для Таїнств а хто для богослужінь – для таїнств видимі знаки установив Христос, а якщо мова йде про богослужіння, то їх установила Церква.
Чи потребуємо видимі знаки та символи – так, бо випливають з літургії. з її підстави та основи. Якщо є літургія продовженням Христового священства зовнішніми знаками, то це є так, тому що Ісус Христос, Друга Божа Особа зійшов на землю, прийняв видиму людську подобу а як боголюдина став «знаком» надприродної Божої правди та життя, і таким чином вони стали зрозумілими для людей, які їх можуть відчути і зрозуміти. Цей видимий, «символічний» Христос, живе і діє надалі у своїй Церкві.
Друга підстава є в самій природі людини. Людина є єдністю тіла та душі а її пізнання є підпорядковане тілесному світу. Чуттєві та видимі знаки таким чином допомагають краще пізнати та зрозуміти невидиму реальність, яка є дана Божим об’явленням та проходить тут на землі.
Літургійні постави і що вони означають:
Стояння – ця постава взята від євреїв, як символ молитви. Стояння є виразом пошани перед Богом (служіння та очікування). Стояння це вираз свободи Божих дітей і радісного очікування приходу Господнього.
Стояння на колінах – вираз покаяння, смиренності, жалю та вираз індивідуальної молитви.
Сидіння – вираз вчителя, який вивчає та настоятеля, який керує згромадженням, але також і виразом того, слухає та вчиться.
Уклін головою та тілом – є природнім виразом пошани. На сході використовуються більше глибокі уклони ніж на заході. Уклін головою (ніколи разом з раменами) – при висловлюванні імен Божих осіб або святих, на почесть якого відправляється Служба Божа.
Прострація – особа стає на коліна а потім лягає на землю обличчям до землі. – тільки два рази – на початку обрядів великої п’ятниці та при висвячуванні на диякона, священика та єпископа.
Літургійні жести
Літургійний поцілунок – символ любові до ближнього або пошани (поцілунок вівтаря, Євангелія чаші...
Підняття очей – спочатку було звичаєм при молитві на взірець Ісуса Христа. Сьогодні тільки в І Євхаристійній молитві робить це священик.
Биття в груди – означає смиренність та покаяння. Сьогодні це робиться в на початку кожної Служби Божої.
Умивання рук – звичай у євреїв перед молитвою. ЇЇ підстава була практична (при жертовних дарах) та символічна (образ чистоти серця).
Складені руки – звичай середньовіччя як пошана перед господарем. На сході аналогія цьому є схрещення рук.
Піднімання та розкладання рук – перші християни, так як і євреї, молились з піднятими вгору руками. Це є природній прояв душі, яка очікує допомогу згори. Пізніше Перші християни розтягували руки трохи в сторони, і в ліктях трохи згинали. (подібно до розіп’ятого Ісуса на хресті).
Знак хреста – є тільки християнським жестом. На початку це був знак на чолі того, хто готувався до хрещення. Знак хреста робили на чолі правою рукою під виглядом букви Т. У 4 ст. вже теж на вустах і грудях.. Такий великий хрест, як ми робимо сьогодні бере початок у 6 ст. а в літургію увійшов аж у 14 ст. Хрест має значення екзорцизму. Хрестом уділяємо Христову благодать.
Вкладання рук – є найважливішим жестом. Вже у Старому завіті означає уділення вищої сили. У Новому – знак прийняття Святого Духа та його дарів. В літургії є сакраментальним знаком під час миропомазання, при хрещені та намащені хворих. Аж у 14 ст. з’являється в римському каноні перед переміненням, щоб наподібнити старо - та ново – завітне пожертвування, яке дією Святого Духа станеться тілом і кров’ю Ісуса Христа.
Природні символи в літургії
Хліб – походить так як і людина – з землі, і тому він є символом людського існування. є плодом нашої праці – і тому теж є символом нашого пожертвування. Хліб, який використав Христос під час останньої вечері був неквашеним. Хліб (лат. гостія, схід. Просфора) печеться з пшеничної муки та води. Його вигляд змінився. На початку це був хліб у вигляді круглої булочки (як долоня), Замість хліба пізніше почали використовувати гостії (від 12 ст.) Хліби під час служби вже не ламали, тому що причастя мирян було дуже рідке (тільки під час деяких свят на протязі рокую). почали використовувати маленькі круглі і тонкіші гостії а обряд ламання хліба залишився тільки для целебранса.
Вино – вино мусить бути природне з винограду., без будь – яких домішок. Вино є символ з’єднання Христа та віруючих. На заході використовується біле вино а на сході червоне.
Вода – у всіх культурах вода є символом очищення. умивання та покроплення водою використовувалось у євреїв при вході до святині. Церква почала святити воду вже у 3 ст. у Римі аж у 5 ст. До води додається сіль, за прикладом св. Єлисея. Покроплення водою є теж символом пам’ятки про наше хрещення.
Оливна олія – є символом повноти та багатства, тому у християнстві є символом благодаті та Святого Духа. Церква використовує різні олії – олія хворих, олія катехуменів та олія хризма . Олію для намащення хворих єпископ святив під час Служби божої вже від 2 ст. Цю олію віруючі мали у себе вдома, але від 13 ст. синод заборонив тримати олію вдома, і вона залишилася у священників. Олія катехуменів є відома вже від 3 ст. і використовувалась під час хрещення. Олія хризма (для миропомазання) – це олія з пахучими домішками. Символізує охорону перед гріхом та красу і пахучість християнських чеснот.
Кадило – це пахуче дерево, яке росте в Аравії. Вже у єврейських богослужіннях кадило і його дим. який піднімався до неба було символом молитви. Потім це символ поклоніння. Західна церква на початку забороняла його вживання під ас богослужінь, тому що кадило теж використовувалось під час язичницьких богослужінь. Так кадило почало використовуватись аж у 5 ст. Окаджується вівтар, хрест а на сході і ціле приміщення для богослужіння як символ очищення і примирення з Богом. Перед тим ще окаджується євангеліє.
Сіль – в язичницьких обрядах мала алотропічну міць – відганяння демонів та хвороб. Євреї солили кожну жертву. Сіль є Символ охорони перед гріхом та мудрості.
Попіл – символічність попелу є нетривалість та минущість. А також у всіх народів є символом смутку та покаяння (сипання попелу на голову)
Світло – у юдаїзмі та язичництві є символом Бога. Після Міланського едикту символічність світла у християнстві набирає велике значення – символ Ісуса Христа як Світло світу. Світло це символ радості, святості Бога і його близькості та символ молитви. Також світло символ очікування приходу Господа під час хрещення літургійних супроводах, причасті а особливо під час адвенту.
Літургійні книги
Бревіярій - тексти та молитви Церкви. Для священиків та богопосвячених осіб обов’язок молитви бревірія, але можуть молитись також кожен вірник.
Месал – книга з текстами для служіння Служби Божої.
Лекціонарій – книга для літургійних біблійних читань.
Понтифікал – книга з молитвами та текстами що стосуються таїнств, які уділяє та єпископ.
Ритуал – книга молитов та пояснень, які стосуються таїнств та інших богослужінь.
за матеріалами "Leiturgia" - семінарія Словаччина
