СИМВОЛИ ТА ЗНАКИ ВЕЛИКОГО ПОСТУ
Значення
Святий Великий Піст – це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнської релігії. Історія Великого Посту давня і багата традиціями. Вона сягає апостольських часів. Перед-пасхальний піст називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина.
Від IV століття маємо перші згадки про 40-денний перед-пасхальний піст. Перше свідоцтво дає нам Нікейський Собор.
Число 40, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в символічному ніж в буквальному розумінні. У Старому Заповіті читаємо про 40 днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8). У Новому Заповіті говориться, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до Єрусалимської святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).
Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак прийшов й 40-дений піст перед Пасхою. В нашому обряді на 40 день поминаємо померлих.
Час приготування до Пасхи допомагає нам пережити тайни нашого спасіння та досвідчити їх, пропустивши через своє серце. З огляду на це Літургія (зокрема Літургія латинського обряду) пропонує різні знаки та символи, багато черпаючи з уторованої завчасно дороги людських традицій, яким Бог надає спасенного змісту. Варто придивитися до цих символів та знаків для того, щоби зрозуміти послання спасенного плану Бога також у стосунку до кожного з нас.
Посипання голови попелом
Жест посипання голови попелом є першим моментом та знаком виходу людини на дорогу зустрічі з Богом. Аби перебування в пустелі не було безплідним, воно має бути пов’язане в першу чергу з прийняттям належного духовного бачення: людина визнає власну негідність і гріховність. Це є знаком визнання своєї позиції та місця перед обличчям Божої величі й милосердя, яка називається покорою. В ізраїльській традиції, окрім інших виявів смутку та жалоби, покору виражав зовнішній жест посипання голови попелом. Він ставив людину в правильну, покірну поставу відносно Бога, нагадуючи їй, що вона є ніким (порохом) зі своєю пихою («з пороху вийшла і в порох обернешся»). Тому ми потребуємо навернення, про що нагадують слова священика під час посипання голови попелом: «Навертайтеся і вірте в Євангеліє».
Піст, молитва та милостиня
Постава покори (яка передається через посипання голови попелом) впроваджує людину в атмосферу пустелі, тобто обов’язкового усамітнення, де відбувається повільний процес зустрічі з Богом. Цю атмосферу створюють: піст, милостиня та молитва – ці три фундаментальні біблійні дії людини як своєрідні знаки її навернення та покори. Усі ці елементи використовувалися раніше пророками Ізраїлю та святими Церкви, не кажучи вже про самого Ісуса, Який постив та молився в пустелі, щоб у відповідній час віддати Своє життя на хресті. Ці дії є, нарешті, виразом нашої любові, замислення над тайною спасіння та поваги до неї. Вони провадять нас у самий центр Божого середовища. Вони всі разом становлять зміст перебування в пустелі на самоті: вони вчать нас слухати Божу волю та бути уважними до істинних потреб іншої людини.
Ціль та практика Великого посту
«Тому, що ми не постили, нас було вигнано з раю. Отже дотримуймо піст, щоб повернутися туди» (Св. Василій Великий: Про піст І). Час Великого посту має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні по різним причинам ми не в силі так суворо постити, як постили колись наші предки, але й сьогодні маємо обов'язок дотримуватися духовного посту, це є духовне очищення і боротьба з нашими шкідливими звичками, обов'язок молитви, практикування християнських чеснот та добрих справ. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою ціллю Святого Великого Посту.
Початок посту — це час покаяння, це день спасіння. Час Великого Посту для кожного християнина – це час духовної боротьби, в якій беруть участь й душа й тіло. Душа бере участь через ревнішу молитву й розважання, через контроль над думками та помислами, практикуючи християнські чесноти і роблячи добрі справи. Це внутрішнє настановлення душі проявляється назовні через піст і покутні справи нашого тіла. Без тілесного посту нема й духовного посту. «Наскільки відмовиш тілу, — каже св. Василій Великий, — настільки й додаш своїй душі блиску духовного здоров‘я».
Приписи щодо посту у Римо-Католицькій Церкві в Україні
У Церкві існують дні й періоди покаяння в усі п’ятниці року і протягом Великого Посту. Утримання від м’ясних страв та іншої їжі, встановлене Конференцією єпископату, має бути дотримане в усі п’ятниці року, за винятком тих, які збігаються з днем урочистості. Утримання від м’яса та піст обов’язкові у Попільну Середу та у Страсну П’ятницю. Крім того, на підставі правного звичаю, утримання від м’ясних страв зобов’язує також у вігілію Різдва Господнього, 24 грудня.
1) Вірні зобов’язані утримуватися від м’ясних страв:
а) в усі п’ятниці року; б) 24 грудня, у вігілію Різдва Господнього.
2) Суворий піст (утримання від м’яса та обмеження прийомів їжі) зобов’язує:
а) у Попільну Середу; б) у Велику П’ятницю.
Обов’язок утримання від м’ясних страв зобов’язує всіх, кому виповнилося 14 років. Суворий піст натомість стосується всіх повнолітніх, аж до досягнення 60 років (канон 1252).
Диспенсу від посту можна отримати у єпископа, а також особи, що має виконавчу владу (напр. генеральний вікарій), а також настоятель.
Диспенса — ослаблення дії суто церковного закону в окремому випадку, може бути надана тільки із виправданої і раціональної причини, враховуючи обставини випадку і важливості закону, від якого диспенсується. Духовне добро вірних є виправданою і раціональною причиною.
Полегшення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Незважаючи на це постанова пригадує всім вірникам про постійний обов'язок молитви, посту та милосердя. «Нехай ці великі полегшення — сказано на кінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору — будуть одночасно і сильною спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости, нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях» (Документи ІІ Ват. Собору).
Бенедикт XVI про Великий піст
«Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння», – писав святий Павло в другому Посланні до Коринтян. Слово «тепер», повторюване кілька разів, вказує на те, що не можна змарнувати цей момент. Бог пропонує нам примирення і воно має височезну ціну, «ціну хреста, піднесеного на Голготі, на якому прибитий Божий Син, що став людиною». «Згадане “повернутися до Бога всім серцем” на нашому великопосному шляху проходить через хрест, через наслідування Христа на дорозі, яка веде до Голготи, до цілковитого дарування себе»
В уривку з Євангелії від святого Матея прозвучало повчання Ісуса про три «фундаментальні практики», якими є милостиня, молитва та піст, і які, за словами Папи, є «традиційними вказівками на шляху Чотиридесятниці», щоб відповісти на заклик «повернутися до Бога усім своїм серцем». Ісус навчає, що визначником справжності кожного релігійного акту є «якість та істинність взаємин з Богом». Тому Він викриває релігійне лицемірство, поведінку задля людського ока, яка шукає схвалення та оплесків. «Справжній учень не служить собі чи “публіці”, але своєму Господу, великодушно та у простоті», – додаючи, що наше свідчення тоді буде ефективнішим, коли менше «шукатимемо своєї слави та усвідомимо, що нагородою праведника є Сам Господь Бог».
Дорогі брати й сестри, сповнені довіри та радості розпочинаймо великопосний шлях. Нехай могутньо залунає у нас самих заклик до навернення, “повернутися до Бога всім своїм серцем”, приймаючи Його благодать, яка чинить нас новими людьми, з тією вражаючою новизною, якою є участь в самому житті Ісуса. Отож, нехай ніхто з нас не буде глухим до цього заклику.
