•   Фатімські діти

 

Наш Господь Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Ви будете Моїми свідками по всій землі». Ці слова стосуються всіх християн, і Бог постійно вибирає свідків, які своїм життям, уподобанням у Божій правді, виконанням Божих заповідей, свідчать про надприродного Бога, про вічне життя. Виконуючи Божі накази, ми не раз повинні протистояти голосу світу, тіла, голосу диявола. В саме цій боротьбі у вірності Господу Христу, Його науці і є сенс цього свідоцтва.

 

В об’явленнях Божої Матері Святого Розарію в Фатімі Господь вибрав на своїх свідків трьох малих дітей. Можемо здивуватися, що Бог свої таємниці довірив дітям, тобто тим, які не мають голосу в суспільстві. Однак, Божественна логіка є дещо іншою від нашої людської. Він довіряє свої таємниці тим, хто в своїй простоті і відкритості старається жити з Ним в приязні і готовий виконати Його волю. Для Господа Бога немає значення ані вік, ані нація, ні суспільне положення.

 

Він вибрав троє дітей з Фатіми і бачимо, що не прогадав. В цих об’явленнях можемо помітити пошану під час виконання наказів, зберігання таємниць, доручених Найсвятішою Матір’ю, сумлінне виконання своїх обов’язків, дотримання Божих заповідей, серйозне відношення до страждань. Бачимо у них розуміння не тільки страждань, як відшкодування та очищення, але також розуміння апостольства.

 

Звичайно, це все діти розуміли по-своєму. Вони постійно старалися знаходити нагоду до все більшої жертовності, щоб втішити Господа Ісуса, щоб випросити навернення грішників, особливо після третього об’явлення, коли Божа Мати показала жахливість пекла, говорячи: «Моліться за бідних грішників, бо багато гине тому, що ніхто за них не молиться і не хоче за них жертвувати».

Також бачимо у цих дітях серйозне відношення до молитви. Навіть їх зовнішня поведінка: зібраність, вигляд повний поваги, не шукання вигідної позиції для тіла, свідчить про глибоку пошану до Бога. Найчастішою формою їх молитви було стояння на колінах, при цьому голова схилена аж до землі, так як їх навчив при першому об’явлені ангел, і так вони могли стояти годинами. Діти стають зрілими навіть в очах старших, їх оточує якась дивна атмосфера, відчувається в них Божу присутність. Так, вони стали свідками надприродного.

 

Іншу річ, яку можемо побачити, це те, що діти були вибрані Господом Богом як апостоли, і цим самим ще раз підкреслив біблійну правду: «Вибрав те, що слабке в очах світу, щоб принизити гордих». Він використав знаряддя, на яке людина ніколи б не звернула уваги – малих пастушків. Однак ці діти були родом з добрих католицьких родин, в яких перебувала молитовна атмосфера, де поважали Божі заповіді, в яких не було брехні, нечистоти, моральних зловживань. На такому здоровому ґрунті і виросли ці діти, а Господь Бог вибрав їх для реалізації своїх планів.

 

Після об’явлень вони зберегли велику простоту та скромність. Часто віддавали перевагу самотності, щоб уникнути допитливості цікавих людей. Це є дуже важливий знак. Діти не шукали якогось визнання, возвеличення, але у них було бажання зникнути. Люція зникла так, що вступила до Кармелю, а двох молодших Господь швидко забрав до себе.

 

13 травня 2000 року тогочасний Папа Йоан Павло ІІ, беатифікувавши у Фатімі Франциска і Гіацинту, розпочав нову епоху у Церкві. Під час цієї урочистості Понтифік сказав: «Церква прагне поставити на свічнику ці дві свічечки, які запалив сам Бог, щоб освітити часи, повні неспокою і темряви, щоб приклад життя цих дітей надихав повсякчас людей та освітлював їхні дороги».

 

•  Історія життя Франциска

 

Франциск Марто, коли розпочались об’явлення ангела, мав 8 років, а коли явилася їм Божа Мати – 9. Він дуже відрізнявся від своєї рідної сестри Гіацинти, не був схожий на неї ні рисами обличчя, ані побожністю.

Як і всі хлопці, Франциск лазив по деревах, любив грати на сопілці, співати, сприймав все по-дитячому. Люція в своїх споминах згадує його як сумирного і з м’яким характером.

 

Об’явлення ангела і Пресвятої Діви Марії дуже змінили життя цього хлопця, а особливо обітниця Богородиці, що забере його до Неба. Перед об’явленнями хлопець не дуже охоче молився на розарію, лише після першого об’явлення став ревним апостолом цієї молитви. Він часто повторював: «О улюблена Матінко Божа! Я буду молитися Розарій стільки, скільки захочеш». Та коли почув, що треба ще умертвлятися, став апостолом і цієї чесноти, і використовував для цього кожну нагоду.

 

Цей хлопець мав дар молитви. Коли батьки відправили дітей до школи, Франциск, який в цей час більше клопотався про Небо, сказав до сестер: «Мені не має сенсу вчитися читати – скоро я піду до Неба, краще молитися. Ви йдіть до школи, а потім, повертаючись, зайдіть за мною до храму». Він молився не тільки в храмі, а й тоді, коли пас вівці, часто шукав самотності, щоб роздумувати про Господа Ісуса. Мала дитина є здібною до глибокої контемпляції Бога, який може відкрити для її розуму великі речі.

В листопаді 1918 р. двоє дітей в родині Марто: Франциск і Гіацинта захворіли на грип, який тоді поширився по Європі, а потім на запалення легенів. Франциск тяжко переносив хворобу. Його тітка обіцяла, що якщо він одужає, то вона пожертвує Божій Матері стільки пшениці, скільки важить Франциск. На це він відповів: «Тьотю, сховай свою пшеницю, бо я вже не одужаю, я йду до Неба». Підчас хвороби він виглядав бадьорим і задоволеним, хоча це не означало, що хлопець не страждав. Коли Франциск вже не міг сам молитися Розарій, молився або з Гіацинтою, або з Люцією, а часом його мама закінчувала за нього частину Розарію.

 

3 квітня 1919 року, незадовго до смерті, приступив до Першого Причастя і тішився, що це є його найщасливіший день, а Гіацинті сказав: «Я – щасливий, бо прийняв Господа Ісуса.., я маю Його в серці». Франциск хотів хоча б сидячи причаститися, але вже не міг, оскільки був дуже ослабленим. Все це жертвував Господу Ісусу, з яким був вже найтісніше пов’язаний. Це відбувалося з небувалою простотою. 4 квітня син сказал матері: «Мамо, чи бачиш це прекрасне світло біля дверей?». Його погляд був в захваті, обличчя променіло. Трохи пізніше прошептав: «Вже не бачу», – і заснув, відійшов тихо.

 

Франциск мав майже 11 років, коли помер. Ми теж відійдемо. Але чи наша душа є такою ж з’єднаною з Богом, як душа цього хлопця?

 

•  Історія життя Гіацинти

 

Гіацинта була наймолодшою пастушкою, якій об’явилися ангел і Богородиця. На відміну від свого брата Франциска, вона була жвава, товариська, любила співати, танцювати і гратися. Незважаючи на її тяжкий характер і схильність до образ, дівчинка мала дуже добре серце, яке було заповнене прагненням прийняти Ісуса в Пресвятих Дарах.

 

Підчас об’явлень Гіацинта мала шість років та, незважаючи на свій молодий вік, дівчина разом з Люцією і Франциском старалася на рівні виконувати прохання Богородиці. Знаємо, що Гіацинті було об’явлено такі справи як:

• Краса Найсвятішої Матері і краса Бога.

• Бачила жахливість пекла.

• Бачила долю Папи Римського.

• Бачила майбутню війну (II світову війну).

•  

Пізнання цих справ робило дитину більш дорослішою. Вона розуміла значення та наслідки гріха, а також міць молитви і страждань в справі спасіння.

 

До її духовного розвитку спричинилося запалення легенів, хвороба, яка прикувала її до ліжка. На цьому етапі її життя, вражає нас мудрість поглядів Гіацинти. Наприклад, говорила, що найбільше людей потрапляють в пекло за гріхи нечистоти. Цей гріх, як знаємо, може закрити людині Бога.

 

Інше ствердження, яке звучало незвичайно дозріло з її уст, стосувалося моди. Коли бачила не дуже відповідне вбрання, підчас свого перебування в лікарні, казала: «Якби ті люди знали чим є вічність...!». Коли людина піддається моді, навіть в найменших речах, то часто вона ставить на першому місці подобатися світу а не Богу, а передусім втрачає свою особистість і неповторність.

А яким було відношення цієї дитини до справи страждань?

 

Хвороба Гіацинти тривала майже два роки. На початку дівчинка перебувала вдома, де пережила втрату батька, котрий помер в 1919 році. Потім лікували її в лікарні, де почалося запалення легень, а з якої Гіацинту виписали в тяжкому стані. В цій хворобі вона використовувала кожну нагоду для пожертви за грішників. Наприклад, пила молоко, якого не могла терпіти, відмовлялася від фруктів, лежала не змінюючи позицію тіла, щоб таким чином єднатися з стражданнями Ісуса Христа і відшкодовувати гріхи людей.

Потім опинилася в притулку в районному місті, де про Гіацинту відповідно не дбали. В 1919 році один відомий окуліст прийшов в паломництві до Фатіми, де мав нагоду бачити Люцію та Гіацинту, яка вже повернулася до дому. Він побачив стан дитини, і розуміючи, що в таких умовах вона не вилікується, схиляє батьків до рішення віддали дитину до лікарні до Лісабону. Божа Мати раніше попередила Гіацинту, коли запитала, чи хоче страждати за навернення грішників, кажучи: «Будеш страждати, потрапиш до однієї лікарні, потім до іншої, де будеш цілковито сама і помреш самотня». Дівчинку це дуже вразило, та Божа Мати відразу втішила її: «Я буду з тобою». Саме там, в Лісабоні, відбулася тяжка операція: витягнули Гіацинті два ребра. Рана не заживала. Страждання були великими, тим більше, що операція відбувалася тільки з місцевим знеболенням. Тим часом Божа Мати приходила до неї і передавала їй тайні речі, а також підтримувала її.

 

Відвідувала доньку також і її мати. Після того відвідування Гіацинта сказала монахині, яка займалася нею в лікарні: «Мама не погоджується, щоб мої дві сестри вступили до ордену, хоча Божа Мати цього хоче, тому Діва Марія забере їх». І дійсно її слова невдовзі справдилися. Гіацинта заповіла годину своєї смерті, яку їй відкрила Божа Мати. Попросила про священика, посповідалася, однак Святого Причастя, на яке чекала, в той день їй не дали. Пожертвувала це за навернення грішників. Відійшла тихо 20 лютого 1920 року о 22:30. Так як їй Божа Мати і сказала, дівчинка померла самотньо, в чужій лікарні. Монахиня, яка опікувалася нею, одягла її в білу сукню з блакитним шарфом, так як дітей, що приступають до Першого Причастя.

 

В 1935 році відбулася ексгумація і з подивом зауважили, що тіло має дивний запах, незважаючи, що померла від заразної хвороби з великою раною. Тіло перевезли на її родинний парафіяльний цвинтар в Фатімі та поховали біля Франциска, де помістили також напис: «Тут спочивають Гіацинта та Франциск: діти, які бачили Божу Матір».

 

Через Гіацинту Бог дав ще одне ясно зрозуміти. Цю дитину навчали і виховували таємниці Розарію. Бог показав, що не є важливим те, що людина має і що зробила, але важливе те, ким вона є. Якщо людина є другом Ісуса, другом Всемогутнього Бога, то Він через неї почне діяти. Часом існує інше поняття «діяння»: діяти, діяти, і духовне діяння стає адміністрацією. А Богу адміністрацій не потрібно. Йому потрібна приязнь конкретної людини. І навіть, якщо людина неосвічена, проста, як та мала дитина Гіацинта, Бог завдяки їй вчинить великі речі.

 

•  Історія життя Люції

 

Люція дос Сантос була найстаршою візіонеркою, яка могла бачити, чути і розмовляти з Пресвятою Дівою Марією. Дівчина народилася у віруючій сім’ї, в якій завжди старалися керуватися духовними цінностями. В дитинстві дівчина була дуже жвавою і товариською, любила співати і танцювати. З огляду на її християнське приготування і знання катехізму Люція ще в шість років приступила до Першого Причастя. Цей день глибоко запав в серце дівчини і мав вплив на подальші її рішення та життя, адже після прийняття Причастя Люція попросила Бога бути святою.

 

В час об’явлень Богородиці дівчина мала 10 років, тому найбільша відповідальність за них спочивала на її дитячих плечах. Люція жила тим, що бачила і що їй було передане. Життя дівчинки було тяжким та великою підтримкою для неї були кузини Франциск і Гіацинта. Після їхньої смерті їй навіть не було з ким порозмовляти.

 

Між другим та третім об’явленнями Люція пережила тяжкі хвилини, коли її покликав настоятель зі своїми сумнівами щодо об’явлень, чи походять вони від Бога чи від диявола? Це так вразило Люцію, що на третє об’явлення, в липні, вона навіть не хотіла йти. Та ще й вночі їй приснився страшний диявол, який говорив: «Бачиш піддалася обманам і мені поклонялась, і тепер ти вже моя».

 

Дівчина також як Франциск та Гіацинта охоче шукала різні можливості для пожертв в намірах відшкодування за гріхи світу та за грішників. А оскільки її життя підчас та після об’явлень було назначене стражданнями, не зрозумінням від близьких, священиків та інших людей, цих можливостей було дуже багато.

 

В 1921 році єпископ Лісабону порадив Люції переїхати в Порто, щоб у сестер монахинь продовжити навчання. Доручив також їй, щоб ні з ким не розмовляла про об’явлення Божої Матері і не признавалася ким вона є, а монахиня Ордену святої Дороти, яка її прийняла, отримала наказ від єпископа, щоб Люція ще більше берегла таємниці, пов’язані з об’явленнями. Вона мала зникнути для світу. Тільки в 1939 році, коли склала обіти, сестри, які з нею перебували, довідалися, ким насправді є ця проста, звичайна і дуже слухняна сестра – це Люція, якій об’явилася Божа Мати. Старші сестри говорили про неї, що була незвичайною в своїй звичайності. Навіть будучи в монастирі, Люції й надалі являється Богородиця і пригадує їй про богослужіння перших субот місяця в намірі відшкодування за гріхи вчинені проти Її Непорочного Серця.

 

13 жовтня 1942 року Папа Римський Пій ХІІ оголосив славне послання, яке посвячувало світ Непорочному Серцю Марії. В 1947 році коронована фігура Божої Матері почала зі своєї прекрасної базиліки подорожувати по різних закутках світу.

В 1948 році сестра Люція, бажаючи цілковитої ізоляції від світу, переїхала в кляузуровий монастир сестер Кармеліток, де в 2005 році після хвороби, спокійно відійшла у вічність.