5. Четверте об’явлення – сенс терпіння
Четверте об’явлення Божої Матері в Фатімі в серпні відбулося не 13 тільки 19 серпня. Це була неділя. Діти рано-вранці вигнали овець, потім пригнали їх о 9 годині, пішли до костьолу і знову з вівцями повернулися на пасовисько, але вже не в Кова-да-Іріа, але до Валіньос, долини недалеко від того місця, де їм вперше з’явився ангел. Близько 12 години, після появлення блискавок та громів, Найсвятіша Мати несподівано з’явилася в хмарі над одним із дерев.
Серпневе об’явлення також причинилося до зростання в чеснотах цих молодих пастушків. Як собі пригадуємо, під час всіх об’явлень, почавши від першого, а навіть в об’явленнях ангела в 1916 році, діти чули, що будуть багато страждати.
В першому об’явленні Божа Мати запитала їх, чи хочуть страждати заради відшкодування Богу. Так насправді значення слова «відшкодування» діти на той час не розуміли, тільки потім їм пояснили. Однак, поза всяким сумнівом діти погодилися на все. Тоді Божа Мати сказала: «Ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою». В цих малих дітях проявляється дуже цікава річ, а саме, охоче зносять всілякі страждання: і ті, про які ангел їм вже нагадав («Перед усім прийміть ті страждання, які будуть подобатися Богу, щоб вам їх послати») і ті, про які просила їх Діва Марія.
Страждання є великою таємницею Бога. Ми, найулюбленіші, ці таємниці колись зрозуміємо на тому світі, хоча деякі святі люди ці терпіння, або їх роль вже розуміли тут на землі. Блаженний Генріх Сузо дуже непокоївся, коли не мав перешкод та страждань. Свята Тереза Велика з Авіля говорила: «Боже, або страждати, або померти!». Коли розуміється страждання не тільки як біль, але як засіб, освячений благодаттю і натхнений любов’ю, тоді зовсім по-іншому їх переноситься.
Ми часом скаржимося, що такі нервові, все набридає і не можемо когось витримати. Якщо людина побачить прекрасні речі неба, так як ті святі, або як ті діти з Фатіми, то відразу ці труднощі, навіть найбільші, не стають так важливими і вони людину з рівноваги не виводять. Це нам підтверджує св. Павло, апостол, в одному з послань до християнської спільноти. В ньому він перечислює скільки разів його бичували, скільки разів він тонув на морі, скільки разів страждав від голоду, сидів у в’язниці, скільки разів був переслідуваний фальшивими братами, але закінчує цю розповідь словами, що ті всі страждання ніщо в порівняні з внутрішньою радістю, яку мав в собі. Вдивляючись в духовні багатства, апостол міг спокійно долати найбільші перешкоди. Це яскраво видно у св. Стефана, якого каменували, у св. Лаврентія, спаленого на ґратах – вони так споглядали Бога та Його дари, що навіть не відчували страждань.
Таку поставу можемо помітити і в малих фатімських дітях. Скільки прикрощів вони зазнали в своїх родинах. Батьки їм не вірили. Коли мала Гіацинта, після першого об’явлення Діви Марії, розповіла мамі про свою таємницю, та однак не хотіла повірити їй, кажучи, що тільки зі святими Божа Мати розмовляє.
Ще гірше було в родині Люції. Її мати до кінця їй не повірила, хотіла вибити їй цю брехню з голови, навіть її била, а найближча родина переслідувала її. Так, як перед тим Люція була наймолодшою в родині, тому її найбільше любили, так тепер всі в родині її цькували. Коли вже звістка про об’явлення розповсюдилася по селі, люди теж їм не повірили, почали насміхатися з дітей, навіть їх били. Ровесники, з якими ці троє пастухів гралися, кидали на них каміння та обзивали їх. Дітей дійсно переслідували.
Це перше, через що ті малі діти пройшли, особливо Люція. Чи не справдилися тут слова Господа Ісуса, який говорив, що Він буде причиною ворожнечі в родинах?
6. Переслідування дітей владою
Причиною ще одного страждання, яке витерпіли діти, була невіруюча влада, особливо староста з районного міста Орен. Він мав приблизно 26 або 28 років, зробив собі кар’єру, став старостою, а тут раптом в його районі почали діятися речі, які суперечили поглядам невіруючих. Він не міг цього дозволити! Спочатку староста покликав батьків дітей, а потім вислухав їх сам особисто.
13 серпня, коли мало відбутися ще одне об’явлення, староста приїхав до місцевості дітей, почав їх випитувати, а на кінець підступно сказав: «Знаєте, діти, я, як невіруючий Тома, мушу це все побачити і вас підвезу.» Наказав дітям сісти в свою бричку, та по дорозі почав звертати в іншу сторону, хоча Франциск говорив йому, що не туди дорога. Староста приїхав до свого дому і там замкнув дітей в кімнаті, кожного окремо. Навіть дійшло до того, що за допомогою місцевого жандарма, почав лякати дітей тим, як буде їх жарити в олії живцем або вбивати. Діти, як то діти, повірили, але отримані таємниці дані Господом Богом та Божою Матір’ю, навіть коли їм погрожували, не зрадили. Після слів Пані з Фатіми, що підуть скоро до неба, мала Гіацинта та Франциск просто говорили: «Якщо нас вб’єте, то тим краще для нас, бо підемо до неба. Ми хочемо туди піти». Люції погрожували останній і вона була переконана, що її кузини вже мертві. А коли староста завів її до кімнати, де вона побачила живих Франциска та Гіацинту, зрозуміла, що це були тільки погрози. Потім дітей закрили у в’язниці зі злочинцями. Однак, в’язні разом з дітьми почали молитися. Багато з них пам’ятало цей момент.
Так три дні дітей перевіряли та лякали на різні способи. А в останній день староста відвіз дітей до дому і сказав: «Вони можуть ходити до долини, бо ці всі видіння через хворобу», а заодно пригрозив батькам. Оскільки батьки були залежні від влади, можемо уявити, яка панувала в домі атмосфера.
Староста досягнув одного, а саме: як перед тим вся місцевість і околиця були противниками дітей, бо вважали їх брехунами, так після арешту симпатія цілого села перейшла на сторону дітей. Це були перші страждання, які коротко тут описані, втім дуже жахливі, як для молодих людей, а особливо погрози смерті, які діти більше бояться, ніж доросла людина.
Інший вид страждань це дитячі переживання. Одного разу Люція знайшла на дорозі дуже твердий шнур, стиснула ним собі руку і переконалася, що це боляче. Тоді діти перерізали його каменем на три частини і, підперезавшись ним, носили його як відшкодування за грішників. Наприклад, шнур малої Гіацинти був просякнутий кров’ю з її маленького тіла.
Діти, для відшкодування гріхів та навернення грішників, користувалися ще іншими методами. Одним з них було відмовлятися від обіду. Батьки давали їм їжу, коли вони в обід пасти овець. Після об’явлення діти свій обід, який складався з кукурудзяних тістечок, сиру, можливо з кількох фруктів, віддавали вбогим дітям, а самі постили аж до вечора.
Влітку, коли почалася жахлива спека, діти відмовлялися від пиття. Одного разу, в серпні, Люція пішла по воду до сусідки, яка жила недалеко від місця випасу овець. Добра жінка, котра вірила дітям, дала їм води та хліба. Коли Люція принесла це для Франциска та Гіацинти, хлопець сказав: «Не буду пити, хоча й спраглий. Хочу втішити Господа Ісуса і пожертвувати це за навернення грішників». Діти не випили воду, лише вилляли її вівцям в кам’яну заглибину. Це не був поодинокий вчинок. Як потім писала Люція у своїх зізнаннях, що не раз не пили воду на протязі 9 днів, а одного разу – 30 днів, задля відшкодування за гріхи і за навернення грішників.
Діти відмовлялися також від фруктів. «Одного разу ми отримали гарний кошик з виноградом, – згадує Люція. - Відразу ми подумали відмовитися від нього і роздали його іншим дітям, а свої бажання пожертвували за навернення грішників. Колись дали нам свіжий інжир. Мала Гіацинта навіть вже один взяла до уст, але згадала, що може пожертвувати це за навернення грішників». Діти також могли годинами стояти на колінах, а Франциск – міг кілька годин перебувати в храмі, не змінюючи позиції. І таких жертв було багато, особливо умів їх знаходити малий Франциск.
Як бачимо, ці малі діти віднеслися до відшкодування за гріхи дуже серйозно, і Бог їх прийняв. Свідки описували, що коли люди просили дітей про молитву, то рідко бувало, щоб якесь прохання не було вислухане. Їх засипали проханнями: про здоров’я, про покращення ситуації і про інші потреби.
Такий вигляд мало життя і дивна таємниця страждання малих дітей. Якими вони були зрілими, як вони вміли на ті справи дивитися. Сьогодні проголошуються гасла, щоб вживати світу і часто можемо почути слова: «Мені також від життя щось належить» і, нажаль, це говоримо, щоб виправдати себе, свій гріх. Як нам перед тими дітьми повинно бути соромно!
Задумаймося над цим і просімо Бога, щоб ми бичуванному, укоронованому тернем і падаючому під хрестом Ісусові, вміли, так як Симон Киринеянин, жертвувати свої невдачі та прикрощі, а особливо, як сказав ангел дітям: зносили з покорою все, що нам пошле Господь. Не богохульствуймо, не проклинаймо, але приймаймо їх з терпеливістю, а Бог буде нашою силою.
7. П'яте об'явлення Божої Матері
Четверте об’явлення Божої Матері відбулося 19, а не 13 серпня з приводу триденного арешту дітей, який мав би перешкодити в цьому явленні. Однак, в той день зібралося чимало людей, які так само бачили над малим дубом якусь хмару.
Це офіційне і урядове слухання та триденне тримання дітей поза їх домівкою, набрало великого розголосу по всьому краю, оскільки малі пастухи впиралися всіляким підступним вмовлянням, обіцянкам, погрозам, наполяганням родин. Трималися стійко того, що бачене ними є правдивим і зберегли таємниці дані Божою Матір’ю, незважаючи навіть на погрози смерті. В цій важкій по-людськи ситуації, діти зміцнилися у вірі та стали більш зрілими.
13 вересня, в день п’ятого об’явлення Божої Матері, в долині зібралася велика юрба від 20 до 30 тисяч. Генеральний вікарій єпископа описує це так: «Було то, в прямому значені цього слова, паломництво. Жодного разу в житті не брав я участі в такій маніфестації віри. Не почув я ані не побачив жодного прояву розпорошення, не грали інструменти, навіть гармошки, без яких не відбувалися жодні елементи сільських гулянок з нагоди відпустів. Не чути було ні жартів, ні сміху молоді. На місце ми прибули близько 10 години, а в долині Іріа вже було багато людей. Всі наближалися з пошаною до місця об’явлень. Чоловіки знімали головний убір, майже всі стояли на колінах та побожно молилися. Близько полудня нараховувалося близько 30 тисяч людей, незважаючи на час зібрання винограду. Діти дійшли до маленького дуба і Люція попросила всіх стати на коліна та почали молитися Розарій. На закінчення молитви діти побачили хмари, що наближалися. На моє здивування я побачив світлу кулю, котра зі сходу на захід рухалася повільною величчю. Світла Куля дійшла до дуба і зникла. Сонце трохи потемнішало, а гарна біла хмара оточила дерево та дітей. Все в долині набрало золотистого відтінку. Раптом з дерева почали падати ніби сніжинки ніби квіти. Перед тим, як доторкнутися землі, вони зникали, насичуючи простір на протязі всього часу об’явлення. Враження людей тяжко описати, натомість діти нікого не бачать, окрім Пані. Вона заохочує ще раз щоденно молитися Розарій та щоб обов’язково прийшли на це місце в жовтні (13), а тоді скаже їм Ким є, як називається і що хоче. І додала Мати Божа: «Господь Ісус не хоче, щоб ви носили покутний шнурок вночі, носіть тільки вдень, хоча ця ваша пожертва дуже тішить Його, бо є символом вашої великої любові». Потім Люція передала Пані прохання – ціле море людських проблем, які їй доручили. Божа Мати в той день відповіла: «Вилікую деяких, але не всіх, бо Ісус не довіряє їм».
Давайте запитаємо себе, чи Господь Ісус може нам довіряти? Ми Йому довіряємо, це очевидно, але чи Він може довіряти нам?
Потім Найсвятіша Мати говорила, що хоче, щоб на тому місці була збудована мала каплиця на Її честь і щоб почалися богослужіння до Її Непорочного Серця. На цьому об’явлення закінчилося; тривало близько 15 хвилин.
Генеральний вікарій єпископа це так описує: «Не можна забути того, що на протязі тих 15 хвилин діялося, але не легко це описати. Натовпи людей, що стають на коліна, їх побожність, заклики до Цариці Неба, а врешті велика урочиста мить, все це створило неповторну та зворушуючу сцену!».
8. Останнє об’явлення Божої Матері
Місяць перед останнім об’явленням для дітей був дуже тяжкий, адже чимало люди не вірили в істинність об’явлень. З’являлися сумніви і навіть дійшло до того, що мати Люції, котра дуже боялася брехні, завела доньку до настоятеля і вимагали від неї, щоб вона сказала, що це все неправда. Дитина відповідала: «Мамо, як я можу сказати, що це брехня, якщо тоді б це було брехнею?!". Так само говорили Франциск і Гіацинта. Але наполягання тривали, тим більше, що багато осіб були налаштовані песимістично. Це все було для дітей причиною страждань, а також рукоприкладства, яких не жаліли для них.
Більше того, з’явилася ще одна справа. Місце, де відбувалися об’явлення, належало родині Люції, а навколишні поля – їхнім сусідам. Велика маса людей підчас явлень стоптала все: луки та засіяні поля, так що до батьків Люції, Гіацинти та Франциска почали пред’являти претензії про відшкодування. До Люції її родина так сказала: «Іди, нехай тобі та Пані дасть поїсти, бо тут нічого не отримаєш». І так сталося, що до деяких домів почала заглядати біда, тому що вже не сподівалися врожаю того року. Батьки Люції були змушені продати своє стадо овець, а донька виконувала різні праці по дому.
Наступна справа – це чудо, яке в жовтні мала звершити Богородиця. Багато людей погрожували дітям смертю, якщо вони його не побачать. Деякі погрожували навіть батькам дітей.
Натовп легко з одного настрою переходить в інший. Саме в юрбі не раз часом з’являлися навіть злочинні рухи. Це набирало все більше і більше обертів до 13 жовтня. Були присутні також численні натовпи паломників. До цього доклали руки «злі язики» та преса, котра висміюючи об’явлення, розповсюдила звістку про них по всьому краю. Вже 12 жовтня, незважаючи на погану погоду, юрби людей дійшли до долини. Коли надійшла хвилина об’явлення, близько полудня в дощ з’явилася, як перед тим, хмара над малим дубом, гілки якого легко нагнулися. Власне того дня Божа Мати відповіла на запитання Люції: «Ким Вона є?» і «Чим може їй допомогти?». «Я – Цариця святого Розарію. Хочу, щоб Мені побудували тут каплицю і щоб люди перестали грішити. Війна скоро закінчиться».
(Це був 1917 рік. Хто тоді знав, що 16 квітня в Петербурзі зійшов з затаєного потягу Ленін і в жовтні почалася революція, яка перетасувала тогочасну світову політику? Хто припускав, що в тому році, 13 травня, консекрований на єпископа Еудженіо Пачеллі, стане колись тим Папою Пієм ХІІ, який буде не тільки очолювати Церкву в найжахливіші моменти війни, але також віддасть світ Непорочному Серцю Марії в 1942 році?).
І дійсно війна скоро закінчилася, але Найсвятіша Мати заповіла, що якщо світ не навернеться, вибухне наступна війна, жахлива, яка почнеться при наступному понтифікаті. І знаємо, що в 1939 році розпочалася II Світова війна.
Але повертаючись до головної події ще пригадаємо, що діти бачили також і св. Йосифа з Дитятком Ісус, потім бачили Божу Матір з гори Кармель та Господа Ісуса.
Коли Божа Мати мала відійти, Вона кинула своїми руками проміння і тут відбулося те славне чудо сонця, яке було видно за багато кілометрів. Після того, як Люція крикнула: «Дивіться на сонце!», - дощ перестав, а хмари почали розходитися, відкриваючи сонце у вигляді величезного диску срібного кольору, схожий на великий місяць. Сонце виблискувало, але не осліплювало. Це тривало близько однієї хвилини. Потім воно почало «танцювати». Сонце оберталося з великою швидкістю навколо себе, наче колесо. При цьому вогняна куля видавала жовті, сині, зелені та фіолетові жмути променів. Все було різнобарвним: скелі, дерева, хмари на небі, земля, обличчя та одежа людей. Лише на мить розпечена куля зупинилася, потім все почалося з ще більшою швидкістю та різнобарв'ям. Згодом, сонце ще раз зупинилося, але через мить вже втретє з ще більшою швидкістю та насиченими кольорами почало «танцювати». В кінці сонце почало швидко зближатися з землею, немов падаючи. З переляку люди почали кричати. За мить все скінчилося. Сонце відновило свій повсякденний колір і повернулося на своє звичне місце. «Танець сонця» тривав близько 10 хвилин. Після цього присутні зауважили, що у багатьох одежа висохла, хоча до цього вони були промоклими до нитки. Свідками явища стали люди, що перебували в радіусі 10 км. Це явище було вражаючим і багато людей повірило.
Після тих об’явлень дещо змінилося духовне обличчя Португалії, завдяки тим трьом дітям пастушкам. Прийняли вони вказівки Пані і цій справі присвятили все своє життя. Ми теж маємо виражати думки та задуми Бога. І не треба говорити: «Що я можу великого вчинити?». Будь вірним Богу, а Господь Бог зуміє вчинити за твоєю допомогою справи, які перевищують твої очікування. Це є обов’язком кожного з нас. Нехай наша поведінка несе в собі риси надприродності, по-простому, по-людськи, але нехай це буде життя Божої дитини.
